Ваша корзина пуста!
Якщо дослівно перекладати назву цієї рослини з англійської, то вона звучить як "коняча редька", а ще точніше - конячий корінь. Про що йде мова? Про добро знайомий усім хрін. Який до речі, набуває особливої популярності в контексті Великодних свят. Погодьтеся, яка ж поважаюча себе господиня не покладе у кошик, щоб нести святити до церкви, кілька корінців хрону. А яка поважаюча себе господиня не поплаче над тим самим хроном, поки натре його, щоб приготувати смачнющий хрін з бурячком до її фірмового холодцю?!!! Загалом, хрін, це багаторічна рослина з товстим м'ясистим коренем. Розмножується частинками коренів (кореневими живцями), які зготовлюють восени з відходів, що залишаються при копанні хрону, і зберігають в підвалах до весни. Весною видаляють з живців бічні корені і садять їх похило під кутом 30°; ширина міжрядь - 80 см, відстань між рослинами у ряду - 30 см. В середині літа корінь оголюють і обрізають всі бічні корінці та бруньки, залишаючи лише нижні. Копають восени в рік посадки або восени наступного року.
Хрін був відомий єгиптянам і стародавнім грекам. В середньовіччі рослина в дикому вигляді зустрічалася і на півночі Європи, і на британських островах. Вже на початку XVI століття хрін добре знали в Скандинавії, де його назва - "перечний корінь", традиційно пов'язувалась з перцево-пекучим смаком. Хрін здавна був знайомий всім слов'янським народам, про що говорить спільний корінь слова практично у всіх слов'янських мовах: в болгарській - хрян, словенській - hren, чеській - kren, польській - chrzan, в російській - хрен, і в українській - хрiн. На Русі хрін як лікарську рослину вирощують приблизно з IX століття, а як приправу стали використовувати дещо пізніше. В словнику Даля наводиться старе слово "хреновнік" - так на Русі колись називали пляцок з тертого хріну з оцтом, що прикладався до тіла замість гірчичника. Найбільшого поширення спочатку хрін набув в Німеччині і Австрії, до риби і м'яса його подавали в найнеймовірніших поєднаннях. Наприклад, традиційний німецький рецепт різдвяного коропа і сьогодні включає вершки, тертий мигдаль, цукор і хрін, а в Австрії на Паску готують шинку з хріном, приправленим кислими тертими яблуками і лимонним соком - таку приправу австрійці називають яблучний хрін. В Чехії, що входила колись до Австро-Угорщини, готують свій варіант яблучного хрону - заливають натертий корінь міцним м'ясним бульйоном і додають до нього терті яблука, оцет і цукор. Німецькі переселенці завезли хрін до Північної Америки - свого часу американці навіть називали його "німецька гірчиця". Сьогодні ця досить популярна в США приправа входить до соусів для смажених на вугіллі ковбасок і гамбургерів. Здавна відомий хрін і в Англії.
Культивується рослина як однорічник або дворічник. В хороших умовах корені за одне літо стають придатними для використовування. До тепла невимогливий. Краще вирощувати хрін на легкому вологому грунті, обов'язково гарно удобреному. До освітлення не вимогливий і може рости в тіні. У цієї культури володіє гострим, колючим запахом. Смак його спочатку солодкуватий, пізніше гострий і пекучий. Вживається в нарізаному або тертому вигляді до квашеної капусти, при маринуванні і солінні огірків, червоного буряка. Подається до смаженого м'яса, сосисок, біфштекса по-татарськи, копченого м'яса, шинки, жирної свинини, вареної яловичини, язика. Додається в різні майонези, сир, йогурт, квашену капусту, огірки і в інші овочі.
А щодо нашої традиційної рекордної інформації, то, так би мовити, в світлі хрону додамо і те, що одним із рекордів з вирощування цієї рослини був здобуток литовця Бронюса Унікаускаса, мешканця міста Укмерге. Він викопав на своєму городі хрін вагою 6,5 кг. Складалася рослина з 36 великих коренів. За посівним календарем, цього року хрін можна садити з 1 до 7 квітня, далі - 12, 13, 29 та 30 квітня. А в травні - 1-4, 10-11, 29-31.
Статьи
