Зелені добрива, або що таке сидерати

Промислова революція XIX століття зумовила нестримне захоплення мінеральними добривами в агровиробництві. Але з ростом попиту на добрива, що спричинив їхнє здорожчання внаслідок зростання цін на сировину та пальне, з розпадом великих господарств на дрібні виникла потреба у альтернативних джерелах відновлення родючості грунту на основі застосування сидератів, – зеленого, чи то біологічного добрива.

Сидератами називають рослини, які тимчасово вирощують на відкритих, незайнятих ділянках грунту або в якості суміжної культури. Якщо пояснювати доступно, то сидерати – це свіжа зелена маса, яку заорюють в грунт для збагачення його органічною речовиною – азотом. Цей прийом, відповідно, і називають сидерацією.

В історії землеробства зелене добриво відоме більше трьох тисяч років. У перекладі з латинської мови «сидерація» тлумачиться як «зірковий, променевий», тобто добриво, яке можна одержати шляхом перетворення сонячної енергії зеленими рослинами. Це екологічно чисте добриво, санітар ґрунту. Сидерати дозволяють покращувати водний, повітряний і тепловий режими грунту; є екологічно чистими, економічно вигідними.

Під їхнім впливом знижується кислотність ґрунтового розчину, зменшується вміст рухомого алюмінію, змінюється видовий склад ґрунтової мікрофлори з переважанням корисних амоніфікуючих, нітрофікуючих і целюлозо-розкладаючих мікроорганізмів, а також актиноміцетів. Крім того, з кожною тонною абсолютно сухої біомаси сидерату додатково надходить у ґрунт 15-30 кг азоту, 6-7 кг фосфору та 46-96 кг калію.

Сидерати застосовують як проміжну культуру між основними. При цьому вони затінюють грунт, пригнічують бур’яни, виступають в ролі фітосанітарії, перешкоджають водній та вітровій ерозії, поліпшують агрохімічні, водно-фізичні властивості і структуру грунту.

Позитивно впливають на якість вирощуваної продукції.

Тривалість вегетаційного періоду сидератів становить від 35-40 днів до 70-80 днів (залежно від культури). А використовують на зелене добриво бобові, хрестоцвіті, злакові, бурачникові, гречані культури та їхні комбінації. Особливо цінні сидерати бобових рослин (вони фіксують азот з повітря; люцерна – 200-500 кг/га, конюшина – 150-300 кг/га, люпин – 250-400 кг/га, буркун – 200-300 кг/га, горох, соя – до 150 кг/га).

Зелені добрива сприяють боротьбі зі шкідниками та хворобами с/г культур. Так, люпин має у своєму складі токсичні алкалоїди, які згубно діють на колорадського жука, він залишає це поле і не зимує. Сидерати використовуються також при підготовці грунту як сидеральні пари для озимих культур.

Приорювання зеленої маси сидератів сприяє зниженню ураження рослин хворобами та зменшенню популяції шкідників с\г культур. Післяжнивні сидерати можна формувати як з монопосівів, так і зерно-сумішок з бобових, злакових, капустяних родин: бобові – люпин вузьколистий, пелюшка, вика яра, серадела, горох, чина, боби та інші; злакові – жито озиме; капустяні – редька олійна, ріпак озимий та ярий, гірчиця біла, свиріпа яра та озима; бурячникові – фацелія. Ефективними є бобово-злакові сумішки: горох + овес, вика + овес, люпин + овес, горох + гірчиця, пелюшка з капустяними чи злаковими культурами та олійна редька + жито.

Відомі три види застосування сидератів: повне удобрення, за якого в грунт закладають всю надземну і підземну фітомасу рослин; укісне, за якого закладають у грунт скошену зелену масу, отриману на іншій ділянці; та отавна форма, коли заорюють стернові залишки і коріння рослин.

Щодо основних організаційних і технологічних моментів сидерації, то досить важливим є не насичувати сівозміни в основних і проміжних посівах культурами однієї родини, які сприяють поширенню хвороб та розвитку спільних шкідників. Обов’язково потрібно дотримуватися рекомендованого терміну повернення культури на попереднє місце вирощування, який для бобової культури не повинен бути коротшим за три роки, злакової – два роки. Якщо під просапні культури немає обмежень у виборі сидерату (бобові, бобово-злакові, злакові та капустяні культури), то під наступну в сівозміні зернову культуру потрібно висівати лише бобові, хрестоцвітні чи бурячникові сидерати. Треба зауважити, що злакові, капустяні та бурячникові культури краще розвиваються та формують максимальну продуктивність за обов’язкового внесення азотних добрив. Додамо також, що посів бобового сидерату після заробки у ґрунт побічної продукції підвищує в подальшому її мінералізацію, і за такого їх поєднання наступні культури формують урожайність на рівні дії підстилкового гною.

Для підвищення ефективності сидерації потрібно враховувати тривалість вегетаційного періоду та підбирати культури, які у повній мірі реалізують свій біологічний потенціал. Це визначається за датою збору урожаю основної культури та рекомендованим періодом заорювання зеленого добрива в ґрунт (третя декада жовтня). Для прикладу: бобові (люпин, серадела, гірчиця) повинні висіватися не пізніше 1 серпня; фацелія – 20 серпня і так далі.

Норми висіву сидеральних культур

Норма висіву коригується залежно від вологозабезпеченості на час посіву. За посушливих умов (запаси продуктивної вологи в орному шарі менше 20 мм) норму висіву насіння збільшують на 10-15 %. У випадках використання подвійних сумішок норма висіву кожного компонента становить 60-65 %, а потрійних – 35-40 % від норми висіву його в чистому вигляді. Для одержання дружних сходів посіви потрібно прикочувати.

Заробляють зелену масу сидерату в ґрунт перед настанням стійкого похолодання та припиненням їх вегетації (третя декада жовтня) різними способами. На дерново-підзолистих не оглеєних ґрунтах сидеральну культуру приорюють плугами з передплужниками. На дерново-підзолистих глейових і оглеєних ґрунтах сидерат дискують, а навесні переорюють плугом без полиць або обробляють плоскорізом на глибину 28-30 см, або проводять посів за No-till технологією.

Розрахунки економічної ефективності використання зеленого добрива свідчать, що на кожну одиницю затрачених коштів маємо 2,0-2,5 одиниць умовно чистого прибутку, що на 21% більше, ніж при використанні підстилкового гною. Тому посів сидератів є важливий агрономічний прийом, що позитивно впливає на врожайність наступної культури, баланс гумусу та поживних речовин у грунті й зменшує забур’яненість у післязбиральний період.